+380 44 33-99-313, +380 44 33-99-323

Каталог продукции

Новости
Интервью с Юрием Собко, основным владельцем компании БиоТестЛаб 13.06.2019
Розвиток і вдосконалення Biotestlab 09.06.2019

Відома компанія «БіоТестЛаб» відзначає цього року свій 30-річний ювілей. Нині в портфелі компанії — високі технології, загартовані часом.

Науково-практичний семінар Сучасний погляд на проблеми молочного бізнесу 18.04.2019

Увага! Семінар для фахівців ветеринарної галузі!

Замислюєтесь над тим, як виростити здорове поголів'я корів, підвищити надої та поліпшити рентабельність господарства?

24.04.2019 р. Veteco запрошує ветеринарних лікарів-практиків, фахівців у галузі тваринництва, всіх зацікавлених осіб  на одноденний Науково-практичний семінар: «Сучасний погляд на проблеми молочного бізнесу».

Реклама
images baner

Актинобацилярна плевропневмонія. Огляд хвороби

Гавриленко А.В., лікар ветеринарної медицини, ТОВ «Ветеко»

При обговоренні комплексу респіраторних хвороб свиней завжди виділяють три основних збудники: вірус респіраторно-репродуктивного синдрому свиней (РРСС), цирковірус свиней, зокрема його другий тип, та мікоплазму, як збудник ензоотичної пневмонії свиней. При цьому збудник актинобацилярної плевропневмонії свиней (АПП) чомусь привертає менше уваги, хоча, за спалаху даного інфекційного захворювання економічні збитки бувають значно більшими, ніж за мікоплазмозу або цирковірусної інфекції свиней.

Актинобацилярна плевропневмонія свиней – інфекційне захворювання свиней, яке характеризується геморагічним, гнійно-некротичним та фібринозним запаленням легенів. Збудник Actinobacillus pleuropneumoniae (AРР, АПП) – грам-негативна, невелика паличка, яка здатна утворювати капсулу. Це зумовлює підвищену виживаність в організмі, тоді як у навколишньому середовищі збудник АПП нестійкий, особливо в сухих та спекотних умовах, і навпаки, за наявності вологи (вода, слиз) мікроорганізм може жити кілька діб. Дезінфекція загальноприйнятими дезінфектантами в робочих дозах активно знищує збудник, тому постійне забезпечення (дотримання) належного санітарного стану в приміщеннях значно знижує ризик виникнення спалаху. Actinobacillus pleuropneumoniae – це група бактерій під спільною назвою, що включає 15 серотипів, які об’єднані у 2 біотипи. При цьому перший біотип включає 13 серотипів (1-12; 15) для росту на живильних середовищах потребує присутності Нікотинаденіндинуклеотиду (НАД), тому їх і відділили в спільний біотип та назвали НАД-залежними; а другий лише два – (13; 14) НАД-незалежні.

Цей поділ є основним, проте не є строго виключним, оскільки деякі з виділених серотипів проявляють ознаки інших біотипів. Серотипування ґрунтується на особливостях полісахаридів клітинної стінки та капсули мікроорганізму.

Останні можуть бути споріднені у різних штамів, що є причиною антигенних кросс-реакцій між серотипами (1,9 і 11; 3,6 та 8; 4 і 7). Серотипи Actinobacillus pleuropneumoniae можуть різнитися поміж собою не тільки будовою, а й токсинами, які виділяються в процесі їх життєдіяльності. Так виділяють чотири типи токсинів: ApxI, ApxII, ApxIII та ApxIV. Цікаво те, що один серотип може утворювати кілька типів токсину, що й характеризує його патогенність. Проте один і той же серотип в різних частинах світу може утворювати різні токсини або їх комбінації, це пояснює різний рівень прояву їх патогенності, а також виділяє окрему групу нетипованих штамів AРР.

Токсини, в основному, проявляють два типи дії: гемолітичну та цитотоксичну. Токсин ApxI має сильну цитотоксичну та гемолітичну дії, ApxIІ – слабку гемолітичну та помірну цитотоксичну дії, а ApxIІІ не проявляє гемолітичної дії, проте є сильно цитотоксичним для периферійних мононуклеарних клітин. Вважається, що токсин ApxIV знижує фагоцитарну властивість клітин.

Як свідчать дані таблиці 1 найвищий рівень патогенності спостерігається у 1, 2, 5, 9 та 11 серотипів Actinobacillus pleuropneumoniae; помірний – у 3, 4, 6, 7, 8, 12. Актинобацилярна плевропневмонія свиней має широке розповсюдження. Бактерія АПП зустрічається в усіх частинах світу як у промисловому свинарстві, так і серед диких свиней. Проведені дослідження показують, що приблизно 75% господарств у світі уражені збудником АПП (MacInnes et al. 2008). Клінічний прояв хвороби, тим паче загибель, зустрічається значно рідше, оскільки значна частина свиней інфіковані непатогенними серотипами.

Поширення в Україні

Збудник досить широко розповсюджений серед свиногосподарств України. Отримані результати досліджень в лабораторії молекулярної діагностики Центру сучасної діагностики, м. Київ за період з січня 2012 по квітень 2014 року від показали, що зі 134 проведених досліджень зразків легеневої тканини, отриманої від загиблих чи вимушено забитих тварин, на присутність патогенних серотипів збудника, 75 зразків були позитивними. Це складає 56% від загальної кількості, що свідчить про значне поширення патогенних серотипів серед свиногосподарств.

Збудником АПП вражаються тільки свині, зокрема їх респіраторна система. Потрапляння бактерії відбувається аерогенним шляхом, найчастіше при контакті ніс-до-носа, аерозольним шляхом при чиханні, кашлі та при перенесенні слизу й мокротиння з інструментами та персоналом.

Оскільки збудник не здатен довго існувати в навколишньому середовищі, тому перенесення його на великі відстані практично не відбувається. Дикі птахи та гризуни теж не становлять загрози у розповсюдженні хвороби. Шлях передачі збудника горизонтальний – зараження приплоду від свиноматки можливе при контакті матері та поросят після народження. Внутрішньоутробного зараження плодів не відбувається, так само не відбувається й передачі статевим шляхом. Найбільше поширення патогена серед поголів’я зумовлюють постійні переміщення, перегрупування та підвищене скупчення тварин.

Основним резервуаром збудника інфекції є хворі та перехворілі свині, носії персистуючого збудника. Після потрапляння в носові ходи тварини при вдиханні AПП колонізує, в першу чергу, війчастий епітелій, а в подальшому переходить на мигдалини, що розташовані на склепінні піднебіння, спричиняючи їх запалення та збільшення в розмірі. Мікроорганізм не здатний повністю зв’язуватися з війчастим епітелієм бронхів і трахеї та видаляється з носових ходів разом із слизом. Слід розуміти, що при нормальній фізіологічній функціональній активності мукоцитів та війчастого епітелію верхніх дихальних шляхів навіть патогенний серотип AПП, що локалізується в мигдалинах, не зможе потрапити до легенів в такій кількості, щоб викликати пневмонію.

Тобто для розвитку хвороби необхідні «сприятливі» фактори, які забезпечать транспорт Actinobacillus pleuropneumoniae до альвеол. Такими факторами можуть бути як інфекційні чинники – хв. Ауєскі, Ензоотична пневмонія, грип свиней, які пошкоджують війчастий епітелій при репродукції, порушуючи його протективну функцію, або пригнічують імунну відповідь організму – ЦВС-2, РРСС. Неінфекційні – надмірна скупченість тварин, різкі температурні коливання, підвищений рівень вологості та недостатня вентиляція, часті переміщення тварин.

Особливе значення має кількість збудника, що потрапляє в організм. При потраплянні великої кількості інфекційних частинок, навіть у повністю здоровий респіраторний тракт, можливий розвиток патологічного інфекційного процесу. Часто можна спостерігати спалахи хвороби на етапах відгодівлі, оскільки дані сектори мають найгіршу систему вентиляції та регуляції температури. Цей період зазвичай характеризується розвитком сприяючих інфекційних чинників: мікоплазмової пневмонії та легеневої форми хвороби Ауєскі.

Після проникнення в альвеоли бактерія прикріплюється до клітин альвеолярної стінки за допомогою полісахаридів та піддається впливу легеневих макрофагів і нейтрофілів та імуноглобулінів класу G. Для уникнення дії захисних факторів організму збудник утворює капсулу, яка попереджає охоплення фагоцитами клітини. До дії комплементу АПП є також резистентним. Фагоцитоз за участі імуноглобулінів можливий лише за умови присутності специфічного G-глобуліну, який з’являється у тварин після вакцинації чи видужання.

Основним фактором, який блокує фагоцитоз є специфічний RTX-протеїн, що присутній у ApxІ, ApxІІ та ApxІІІ-токсинах.

Обширні ураження легеневої тканини при АПП часто викликані дією Apx-токсинів та ліпополісахариду (LPS), що викликає запальну реакцію легенів та подальший її розвиток. В місце запалення проходить міграція легеневих макрофагів та нейтрофілів, які блокуються дією токсинів, руйнуються та вивільняють лізосомальні ферменти, що призводить до деструкції альвеолоцитів. З іншого боку, активація ендотеліальних механізмів коагуляції призводить до утворення мікротромбів та місцевих ішемічних некрозів (Bosse et al. 2002). Раптова смерть тварини виникає внаслідок токсичного шоку спричиненого масовим вивільненням Apр-ліпополісахаридів.

Клінічно хвороба може проявлятися по-різному, залежно від стану тварини, серотипу, присутності залишкового імунітету та кількості мікробних часток, що потрапили до легень.

Надгостра фаза захворювання

Малюнок 1

Може проявлятися локально, у однієї чи кількох тварин з різних станків. Такі тварини лежать на підлозі, слабко реагують на зовнішні подразники, дихання у них затруднене, часто через ротову порожнину, частота серцевих скорочень збільшена, шкірні покриви ціанотичні (рис.1), температура сягає 41,5° С, тварина приймає характерну сидячу позу. Перед загибеллю температура знижується, а з носових та ротових ходів виділяється пінисто-кров’яниста рідина (рис. 2). При надгострому перебігу тварини гинуть без видимих клінічних ознак, лише з наявністю кров’янистих виділень. У деяких випадках період від ураження до загибелі складає менше трьох годин.

Гостра фаза характеризується розладами дихання, кашлем, підвищенням температури до 41° С. Тварини апатичні, слабко споживають корм і воду, колір шкіри.

Рисунок 2. Кров’янисті виділення з носової порожнини

Хронічно хворі тварини відстають у рості, мають нормальну або незначно підвищену температуру тіла (0,5-1° С), періодично спостерігаються напади кашлю. Досить часто хронічна форма має субклінічний перебіг. Патоморфологічна картина залежить від клінічних ознак. За надгострої форми – дихальні шляхи переповнені пінистим слизом з домішками крові, уражені частини легень темно-червоного кольору. На розрізі із крововиливами та ділянками некрозу фібринозні нашарування практично не виявляються.

Гостра форма характеризується нашаруваннями фібрину на легеневій плеврі та перикарді. В грудній порожнині присутня рідина червонуватого кольору, частини легень прирослі до костальної плеври, ділянки темно - червоні з зонами некрозу. Часто після одужання зміни виявляються саме під час забою тварин у вигляді фібринозних нашарувань на плеврі, в той час як уражені ділянки легень залишаються без видимих змін (рис. 3). Діагноз підтверджується за допомогою лабораторних досліджень. При цьому важливим є не тільки виділення збудника, а і його типізація – за патогенністю та токсинами, а також диференціація від інших захворювань.

Звичайно, необхідно проводити диференційну діагностику від цілої низки захворювань: характерні темно-червоні ураження спостерігають при КЧС, хворобі Ауєскі, грипі свиней, бешисі та септичній формі сальмонельозу; фібринозна пневмонія можлива при ураженні пастерелою, Haemophillus parasuis та Actinobacillus suis.

Рисунок 3. Нашарування фібрину на легенях при гострій формі АПП

Відбір матеріалу для бактеріологічних досліджень проводиться після загибелі тварини або її забою з гострою або надгострою формою перебігу хвороби, за хронічної форми збудник переважно елімінується з патологічного осередку. В зв’язку з цим, відбір матеріалу для дослідження після забою тварин на бойні є недоціль- ним, оскільки, в переважній більшості випадків, виділення збудника з такого матеріалу є неможливим.

Для цього в лабораторію надсилають цілі легені з трахеєю та гортанню або уражені частини з характерними крововиливами. Обов’язковою вимогою є те, що свині не повинні піддаватися медикаментозному лікуванню під час прояву клінічних ознак хвороби або до забою чи загибелі на протязі періоду, який є рівним періоду каренції даного антибіотика. У протилежному випадку можлива відсутність росту мікроорганізму на живильних середовищах або не об’єктивна антибіотикограма.

Посів здійснюється на 5%-й кров’яний агар у присутності колоній S.aureus або S.epidermidis, які лізують еритроцити, що містяться в середовищі, чим створюють сприятливі умови для росту АПП. Після культивування спостерігаємо ріст невеликих колоній у зоні гемолізу.

Спостерігається характерний ріст для серотипів I біотипу AПП (Нікотинаденіндинуклеотид або НАД-залежні), та схожий ріст може мати і Haemophilus Parasuis, як пастерелоподібний мікроорганізм. З метою культивування збудника без участі S.aureus чи S.epidermidis було створене інше середовище, так званий «шоколадний агар», у даному середовищі еритроцити зруйновані під впливом високої температури, тому участь бактерій для гемолізу не потрібна (середовище має специфічне коричневе забарвлення, що і дало специфічну назву). Додатково до агару додають НАД. На сьогодні бактеріологічні дослідження широко використовують для постановки попереднього діагнозу та встановлення антибіотикочутливості. У подальшому типування ізолятів проводиться за допомогою біохімічного аналізу. Проте не завжди отримані ізоляти піддаються типуванню. Тому для якісного серотипування та диференціації серотипів І та ІІ біотипу, а також для виключення участі Haemophilus доцільно використовувати ПЛР-діагностику. Саме молекулярна діагностика дає можливість найбільш ефективно провести диференціацію між серотипами. ПЛР-типізація проводиться за наявністю Apx-токсинів, що дозволяє, якщо не виділити окремо серотип збудника, то виділити спорід- нену серогрупу (Rayamajhi et al. 2005). Також визначення наявності токсинів дає змогу передбачити патогенність мікроорганізмів за їх присутності.

Звертаючи увагу на діагностику слід згадати й серологічні методи досліджень. Це дозволяє не тільки виявити контакт із мікроорганізмом, а й охарактеризувати перебіг інфекційного процесу та ефективності боротьби зі збудником. Титр антитіл може вказувати на тривалість материнського імунного захисту, час інфікування та рівень поствакцинальної протекції. Різні комерційні тест-системи розраховані на виявлення антитіл проти капсульних чи соматичних антигенів, Apx-токсинів чи ліпополісахаридного антигену. Слід відмітити, що важливу діагностичну роль відіграє виявлення антитіл проти ApxIV токсину, оскільки вони зустрічаються лише у випадку інфікування тварини польовим збудником. Таким чином доцільно використовувати дані тест-системи для дослідження епізоотичного процесу серед вже вакцинованого поголів’я. У таких свиней, в нормі, антитіла даного типу не повинні виявлятися.

Лікування свиней, хворих на актинобацилярну плевропневмонію слід проводити після підтвердження діагнозу та визначення чутливості до антибіотиків. У випадках прояву хвороби слід користуватися рекомендованими препаратами. В польових умовах добре зарекомендували себе такі діючі речовини як тіамулін, флорфенікол, цефтіофур, енрофлоксацин, тилмікозин, тулартроміцин.

За гострого та надгострого перебігу захворювання, медикаментозне лікування буває дієвим лише при застосуванні ін’єкційних форм антибіотиків на початку клінічних проявів хвороби. В такому випадку є великі шанси зберегти здоров’я тварини, а при запізнілому лікуванні (ціанотичність шкіри, апатія, виділення з носової та ротової порожнини) ефект знижується практично до нуля. Після одноразової ін’єкції препарату існує ризик реінфекції, оскільки збудник не елімінується з організму, тому лікування потрібно проводити згідно з рекомендованим курсом. Після протимікробної терапії та видужання тварини специфічні антитіла не утворюються, тому при наступному спалаху поголів’я, що перехворіло, може захворіти повторно.

Задавання лікувальних препаратів пероральним шляхом (з кормом або водою) є більш зручним та економічним, проте потрібно враховувати і здатність тварин споживати корм та воду. Враховуючи вищезазначене, основною рекомендацією є профілактичне згодовування чистих діючих речовин або комерційних препаратів в критичні періоди найбільшого ризику прояву захворювання, які історично сформувалися на конкретному господарстві в даних умовах. При цьому можна індивідуально, при появі клінічних ознак, використовувати ін’єкційні форми антимікробних препаратів, зважаючи на їх сумісність.

Для зменшення ризику розповсюдження збудника інфекції серед здорового поголів’я хронічно хворих тварин слід вибраковувати. Як показує практика, такі тварини майже не мають шансів на одужання.

Імунна відповідь у вигляді тимчасових M та постійних G антитіл спостерігається через один-два тижні після інфікування/вакцинації і може тривати протягом кількох місяців (Desrosiers 2004). Свиноматки здатні передавати антитіла з молозивом новонародженим поросятам, які можуть зберігатися до 12-го тижня життя (Virge et al. 2003). У хронічно хворих тварин специфічні антитоксичні антитіла можуть не виявлятися.

Попередження зараження господарства збудником APP залежить у першу чергу від рівня біобезпеки на фермі. Це, в першу чергу, попередження потрапляння мікроорганізму ззовні, із неблагополучним поголів’ям. З цією метою все поголів’я, що надходить, має обов’язково бути досліджено серологічно та надходити бажано з господарств, де захворювання не реєструвалося взагалі.

Можливим є завезення серологічно позитивне поголів’я, але за умови, що циркулюючі серотипи відносяться до слабко патогенних. Також слід пам’ятати, що медикаментозне лікування тварин у відділі карантинування не забезпечить повної елімінації Actinobacillus з організму, тому завжди є ризик поширення його серед стада.

У випадку виникнення спалаху захворювання у господарстві слід відокремити клінічно хворих тварин від загального стада в окремі станки, а краще, в окремий бокс чи приміщення. Хворих тварин лікують ін’єкційними антибіотиками та обмежують їх контакт з персоналом, який працює зі здоровими тваринами. Тварини із групи ризику отримують антибіотики оральним шляхом, паралельно з цим слід уникати надмірного скупчення свиней, загазованості та надмірної вологості в приміщенні. По можливості перешкоджати контакт ніс-до-носа між тваринами та використовувати лише технологію «пусто-зайнято».

Вакцинопрофілактика спрямована на уникнення симптомів гострого та хронічного проявів захворювання саме серед відгодівельного поголів’я, оскільки саме группа відгодівлі, як правило, має найгірші умови утримання, вентиляції, годівлі, тому саме тут збудник АПП має найбільш сприятливі умови для патогенного впливу на органи дихання. Свині більш старших груп (свиноматки та кнурі), крім вікової стійкості частіше отримують і більш комфортні умови для життя, тому загроза – в рази менша.

Питання вакцинопрофілактики потрібно ставити тоді, коли збитки від втрат тварин, їх лікування та вибракування, а також зменшення приростів переважають можливі витрати на вакцинацію.

Існує кілька типів вакцин проти АПП, які діляться залежно від типу антигену: на бактеріальні, токсин-вмісні та комбіновані. Перші містять в собі інактивовані бактеріальні клітини кількох основних патогенних серотипів, підібраних таким чином, щоб сформувати кросс-протективний захист і до споріднених серотипів.

При виборі даних вакцин слід чітко розуміти, який саме серотип циркулює серед поголів’я, і підібрати препарат з відповідним набором штамів, зрозуміло, що вакцина, яка містить у собі широкий набір правильно підібраних серотипів буде найбільш ефективною.

Вакцини, основані на токсинах, містять у собі основні патогенні Apx-токсини І, ІІ та ІІІ, тому можуть додатково містити зовнішній мембранний протеїн (OMP). Дані вакцини орієнтовані для захисту проти (від) токсинів та мають високий рівень захисту проти основних серотипів збудника. Комбіновані вакцини з’явилися порівняно нещодавно і містять у собі обов’язково антиген всіх токсинів та вибірково серотипи збудника, що дає змогу отримати більш широкий захист.

На ринку України представлено кілька вакцин проти АРР. Вони мають різний склад, та є як моно- так і полівалентними, в табл. 2 наведено характеристику комерційних вакцин, запропонованих в Україні:

Загалом усі вакцини призначені для захисту як поросят, так і свиноматок. Тоді виникає питання: «Яка схема вакцинопрофілактики буде більш прийнятною саме в даному випадку для нашого свинопоголів’я?».

Коли ми визначились і прийняли рішення щодо введення вакцини у схему обробки, слід визначитись із термінами вакцинації. Суть у тому, що, як зазначено вище, у новонароджених поросят неблагополучної ферми присутній стійкий колостральний імунітет, який триває кілька тижнів. Тому у молодняка від різних свиноматок рівень і тривалість імунітету може також варіюватися, тому на п’ятий тиждень життя одні свині ще матимуть материнські антитіла, інші вже ні. Це залежить від якості годівлі в період очікування, багатоплідності та кількості робочих сосків свиноматки, активності окремих тварин із приплоду при ссанні перших порцій молозива тощо.

Водночас, не всі свиноматки мають однакову кількість імуноглобулінів у крові і, відповідно, в молозиві, це є наслідком контакту зі збудником незалежно одна від одної та у різних часових проміжках.

У зв’язку з цим майже всі виробники1 пропонують розпочинати вакцинопрофілактику з 6–7-го тижня життя, тоді коли імунітет, отриманий від матері, не зможе зашкодити вакцині. Разом із цим в період так названої «імунної ями» (проміжок часу між падінням колостральних та появою поствакцинальних антитіл) поросята будуть не захищені, тим паче, що ми завжди матимемо частку тварин, у яких колостральний імунітет завчасно був ослабленим. Також слід пам’ятати про те, що іноді хвороба проявляється й у тварин двохмісячного віку, що становить ще більшу загрозу. В такому випадку, чи не доцільнішим було б вирівняти серологічний статус свиноматок стосовно збудника, з метою отримання відносно рівного по силі та тривалості захисту поросят? Тут і має місце вакцинація свиноматок. Справа в тому, що дана обробка не тільки захистить свиноматок, але й надасть можливість надійно та якісно профілактувати молодняк. Для цього необхідно провести серологічні дослідження сироватки крові не менше, ніж від п’яти поросят кількох вікових груп, починаючи з 4-тижневого віку. За характером спаду кількості материнських імуноглобулінів у крові ми отримаємо орієнтир початку вакцинації молодняку. При цьому зменшимо можливість інтерференції колостральних антитіл і вакцинних антигенів. Ця схема можлива за використання моновакцин, оскільки тут ми опираємося на розуміння інфекційного процесу саме Actinobacillus pleuropneumoniae, не враховуючи характер взаємодії організму та інших збудників, а тому використання полівакцини принесе нам кілька незручностей, таких як різні терміни вакцинації, різна тривалість материнського захисту тощо.

Повне оздоровлення господарства практично неможливе без депопуляції поголівя, оскільки медикаментозне лікування повністю не знищить збудника, а вакцинація не попередить персистування у верхніх дихальних шляхах.

Таким чином, опираючись на дані, отримані з господарств України, хотілося б наголосити, що АПП свиней може виникнути неочікувано, завдавши значних економічних збитків с.-г. підприємству.

Основним нашим завданням є недопущення небезпечних захворювань у господарство та постійний моніторинг епізоотичного стану. Не контролюючи ситуацію, ми стикаємось з досить непередбачуваними проблемами: виникнення патологій, про існування яких вчора не могли й підозрювати.